Геологічний журнал

НА ЗГАДКУ ПРО ВІДОМОГО ГЕОЛОГА-ДОКЕМБРИСТА АНАТОЛІЯ МИРОНОВИЧА ЛИСАКА

В.П. Кирилюк — 2024-12-31

Нарис присвячений Анатолію Мироновичу Лисаку, відомому українському вченому в галузі геології раннього докембрію, кандидату геолого-мінералогічних наук, доценту Львівського національного університету ім. Івана Франка. Показано становлення А.М. Лисака як геолога і науковця, його діяльність, яка нерозривно пов’язана з геологічним факультетом університету, головні творчі досягнення, особисті людські якості. Висвітлені деякі маловідомі факти організації і проведення регіональних геологічних та наукових досліджень на геологічному факультеті, з якими пов’язана діяльність А.М. Лисака. Крім заслуженої данини пам’яті вченого, дослідника, педагога публікація розрахована на геологічну спільноту, якій цікава історія геологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка, та особливо на молодь, яка ще тільки починає свій шлях у геологічній професії та науці.

ДІАЛЕКТИКА І ТРИ ПАРАДИГМИ СТРАТИГРАФІЇ

В.І. Полєтаєв — 2024-12-30

З позицій основних законів діалектики – заперечення заперечень, єдності і боротьби головних протилежностей стратиграфії – геологічного простору і геологічного часу – розглянуто послідовність виникнення і зміни трьох парадигм стратиграфії: єдиної стратиграфічної шкали (ЄСШ), дуалістичної системи регіональних і глобальних шкал та сучасної хроностратиграфії. Показано, що ЄСШ та «дуалістична» система засновані на історичному вимірі часу (геохронології), а хроностратиграфія – на незалежному від історії геоастрономічному часі (геохронометрії). Підтверджено, що регіональні біостратиграфічні речовинні стратони ЄСШ та «дуалістичної» системи картуються, а глобальні хроностратони сучасної парадигми, визначені виключно за віком, є штучними і не картуються. Зроблено висновок, що з позицій діалектики поява й успіх парадигми хроностратиграфії є результатом абсолютизації часу в боротьбі протилежних понять – геологічний простір і геологічний час та в підміні історичного часу (основи геохронології) фізичним часом (хронометрією).

ТЕКТОНО-СЕДИМЕНТАЦІЙНА ЕВОЛЮЦІЯ ДУКЛЯНСЬКОГО ПОКРИВУ, УКРАЇНСЬКІ КАРПАТИ

О.М. Гнилко — 2024-12-30

Доповнено уявлення про стратиграфію, тектоніку й еволюцію Дуклянського покриву Українських Карпат на основі геокартувальних робіт, структурних, седиментологічних і мікропалеонтологічних досліджень. Визначено чотири основні форамі- ніферові угруповання, які вказують на глибини палеобасейнів: (1) «аглютинований бентос»; (2) «аглютинований бентос – планктон» (3) «планктон»; (4) «вапнистий бентос-планктон». Перші два містять глибоководні аглютиновані форамініфери (англ. Deep-Water Agglutinated Foraminifera – DWAF), які вказують на батіально-абісальні глибини як нижче, так і вище рівня компенсації кальциту (англ. Calcite Compensation Depth – CCD). Угруповання (3) містять головно планктонні форамініфери та вказують на батіальні глибини вище CCD і форамініферової лізокліни. Угруповання (4) містять вапнисті бентосні і планктонні форамініфери та вказують на глибини верхньої батіалі–субліторалі.

Були виділені такі осадові формації – індикатори розвитку акреційної палеопризми Західних Флішевих Карпат. Доорогенна формація залишково флішевого Карпатського басейну – це відклади, що накопичувались між активними окраїнами мікроконтинентальних терейнів та пасивною окраїною Євразії. Сюди відносимо крейдовий і палеоцен-еоценовий фліш Дуклянського покриву. Формація складена переважно продуктами діяльності турбідитних та інших гравітаційних потоків, а також фонової геміпелагічної седименації. Фонові осади містять форамініферові угруповання (1, 2). Тут глибоководні аглютиновані форамініфери належать здебільшого до родів Glomospirella, Reophax, Thalmannammina, Recurvoides, Plectorecurvoides, Haplophragmoides, Trochammina в шипотській світі (альб-сеноманський інтервал); Recurvoides, Plectorecurvoides, Haplophragmoides, Trochammina, Gerochammina, Uvigerinammina в нижній частині яловецької світи (турон-коньяк) та Silicobathysiphon, Nothia, Rhabdammina, Hyperammina, Ammodiscus, Glomospira, Rzehakina, Reohax, Subreophax, Hormosina, Caudammina, Haplophragmoides, Recurvoides, Trochamminoides, Paratrochamminoides, Reticulophragmium, Karrerulina в сенон-еоценових відкладах. Доорогенна формація та частково синорогенна містять відклади-індикатори внутрішньобасейнових піднять, зокрема конгломерати з уламками екзотики та мілководних мергелів і вапняків. Встановлено часову міграцію цих піднять у напрямку форланду орогену: від еоценового підняття всередині Дуклянського басейну (Серединна кордільєра) до доолігоценового – між Дуклянським і Сілезьким басейнами (Сілезька кордільєра) і до ранньоолігоценового – розвиненого у форланді Дуклянського покриву в Сілезькому басейні (Пікуйська кордільєра). Синорогенна формація – це малопотужні «глобігеринові мергелі» межі еоцену й олігоцену та відклади олігоцену. «Глобігеринові мергелі» збагачені планктонними форамініферами угруповання (3), а олігоценові відклади турицької і дусинської світ (Турицький і Дусинський субпокриви) містять вапнисті бентосні і планктонні форамініфери угруповання (4). Планктонні форамініфери угруповань (3, 4) належать до родів Catapsydrax, Globigerina, Paragloborotalia, Globoturborotalita, Subbotina, Dentoglobigerina, Turborotalia, Pseudohastegirina, Tenuitella, Chiloguembelina, а бентосні – до родів Nodosaria, Robulus, Oridorsalis, Cibicides, Planulina, Asterigerina, Pararotalia, Bulimina, Neobulimina, Bolivina, Gyroidina, Heterolepa, Uvigerina. Зміна батіальних–абісальних глибин на верхньобатіальні–субліторальні, яка розпочалась на рубежі еоцену й олігоцену, могла бути зумовлена зривом з основи флішевих мас, їх підняттям та загальним конседиментаційним насуванням Зовнішньокарпатського мегапокриву. Олігоценова седиментація відбувалась «на тілі» цього мегапокриву, а в тильній частині мегапокриву перед фронтом послідовно зростаючих Магурського та Дуклянського покривів формувався жолоб. До літофацій жолобу відносимо грубокластичні відклади, розвинені у верхах страграфічних розрізів олігоценових відкладів Дуклянського покриву, а також потужну Волосянківську олістострому, поширену перед фронтом Дуклянського покриву. Діахронне «омолодження» цих літофацій у північно-східному напрямку пояснюється міграцією жолобу та нарощуванням структур акреційної призми в цьому ж напрямку. Посторогенна формація накопичена після формування структури акреційної призми (англ. «wedge-top basins»). До неї відносимо піскуваті породи маловиженської світи, які заповнюють ядра пологих синкліналей і завершують стратиграфічний розріз тильної частини Дуклянського покриву. Виділені формації вказують на основні події розвитку Дуклянської одиниці. На активній окраїні Алькапи зростала акреційна призма, перед її фронтом накопичувались осади жолобу, дещо далі від призми розвивалось передове підняття (англ. «fore-bulge»), які мігрували в напрямку форланду. Міграція жолобу та передового підняття відображає процеси росту акреційної призми, її насування до північного сходу.

НОВІТНЯ ДИНАМІКА ТА ГЕОМОРФОГЕНЕЗ БЛОКОВИХ СТРУКТУР СЕРЕДНЬОГО ПРИДНІПРОВ’Я НА ОСНОВІ СТРУКТУРНО-МОРФОМЕТРИЧНИХ КАРТ

Л.В. Тустановська — 2024-12-30

Проведені дослідження на території Середнього Придніпров’я спрямовані на з’ясування ступеня динаміки блокових структур та уточнення тектонічного районування, узгодження структурно-тектонічних елементів з матеріалами геологічної зйомки та польовими спостереженнями. Рельєф місцевості генетично пов’язаний з геологічною історією формування тектонічних структур. Основними елементами рельєфу є тальвеги долин та вододільні лінії, формування яких відображає взаємодію тектонічних рухів з денудацією та акумуляцією. Для дослідження новітнього тектогенезу Середнього Придніпров’я залучено комплекс методів, передусім геолого-геоморфологічні дослідження та структурно-морфометричний аналіз у поєднанні із матеріалами дистанційного зондування Землі та аналітичними системами. Побудовані карти різниць базисних поверхонь високих порядків дозволили виділити тектонічні блоки та встановити їх динаміку. За решітковою будовою річкової мережі, яка приурочена до лінійно видовжених тектонічних структур (зон тріщинуватості), при зіставленні із польовими даними виявлено активні у новітній час зони розломів, що розмежовують регіональні блокові структури, на фоні яких виділяються дрібніші структури (мікроблоки). На отриманих картах за максимальними показниками 50–70 м було виокремлено основні тектонічні зони з різним спрямуванням та інтенсивністю диференційованих рухів. Вперше на території Середнього Придніпров’я методом структурної морфометрії з’ясовано особливості регіональних та локальних факторів неотектогенезу, проведено уточнення тектонічного районування та виділено дрібну мікроблокову будову з неоднорідною динамікою у кожному із них. Отримані результати демонструють високу ефективність залучення структурної морфометрії до комплексу методів геологічного вивчення та картування складних у тектонічному відношенні регіонів та мають важливе значення для аналізу розвитку небезпечних геологічних процесів у межах Середнього Придніпров’я.

ЧЕРВОНІ ЯШМОЇДИ З РАЙОНУ УКРАЇНСЬКОЇ АНТАРКТИЧНОЇ СТАНЦІЇ «АКАДЕМІК ВЕРНАДСЬКИЙ»

О.В. Митрохин — 2024-12-30

Невеликі жилоподібні тіла червоних яшмоподібних порід залягають у мезозойських вулканогенних товщах на Аргентинських островах та островах Ялур біля західного узбережжя півострова Київ (Берег Греяма Антарктичного півострова). За умовами залягання, особливостями будови та мінеральним складом вони цілком подібні до гематитових джаспероїдів, відомих у багатьох куточках світу в асоціації з гідротермальними рудами Au, Cu, Pb, Zn, Sb, Hg. Автори доводять гідротермальне походження нових проявів гематитових джаспероїдів, виявлених в Антарктиці. Результати виконаних досліджень свідчать про те, що ці джаспероїди сформувалися зі збагачених на кремнезем гідротермальних флюїдів. Низькотемпературний гідротермальний процес відбувався на незначній глибині. Кремнезем знаходився переважно у вигляді колоїдного розчину – гелю кременекислоти. Присутність гематиту, а також деяких інших другорядних мінералів (кальциту, піриту, епідоту, серициту та хлориту) може пояснюватись взаємодією гідротермальних флюїдів з вмісними породами. Припускається, що флюїди мали ювенільне походження та могли відокремитися від гранітоїдної інтрузії, яка залягає на глибині під гідротермально зміненими вулканогенними товщами. Живлячими каналами для флюїдів слугували зони підвищеної тріщинуватості у вмісних вулканітах.

ПРОЄКТ ОНОВЛЕНОЇ РЕДАКЦІЇ ПОЛОЖЕНЬ СТРАТИГРАФІЧНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ (2012) ЩОДО ТИПІВ СТРАТИГРАФІЧНИХ ШКАЛ ТА СХЕМ, А ТАКОЖ ПРАВИЛ СКЛАДАННЯ ТА ЗАТВЕРДЖЕННЯ СТРАТИГРАФІЧНИХ СХЕМ

Ю.В. Вернигорова — 2024-12-30

Проаналізовано положення Стратиграфічного кодексу України (2012) стосовно існуючих у ньому визначень для різних типів стратиграфічних шкал та схем, що використовуються при стратиграфічних та інших дослідженнях в Україні, а також наявності всіх необхідних складових правил складання та затвердження стратиграфічних схем. Аналіз показав, що відповідні положення Стратиграфічного кодексу (2012) потребують вдосконалення. В результаті пропонується проєкт оновленої редакції положень Стратиграфічного кодексу України (2012) щодо типів стратиграфічних шкал та схем (Стратиграфічний…, 2012, розд. 4), а також правил складання та затвердження стратиграфічних схем (Стратиграфічний…, 2012, дод. 3).