Геологічний журнал

АНАЛІЗ ВЕРХНЬОПЕНСИЛЬВАНСЬКИХ ФІТОЗОНАЛЬНИХ ПІДРОЗДІЛІВ ДОНЕЦЬКОГО БАСЕЙНУ ТА ПІВНІЧНОГО КАВКАЗУ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ЕКОСТРАТИГРАФІЧНОГО ПІДХОДУ

Н.I. Бояріна — 2026-03-26

Проведено флористичні, палеофітоценотичні та палеоекологічні аналізи пізньопенсильванського рослинного покриву Донецького басейну та Північного Кавказу для часових інтервалів макрофлористичних зон з метою обґрунтування верхньопенсильванських фітозональних підрозділів у контексті палеоекосистемних змін. Рослинний покрив кожного басейну відзначався типом диференціації, який відображав розташування рослинних угруповань, та особливостями розвитку рослинних угруповань, обумовленими динамікою екологічних ніш. Рослинний покрив Донецького внутрішньократонного басейну з пострифтовою паралічною седиментацією, де значний вплив мали гляціоевстатичні зміни рівня моря, характеризувався просторовою диференціацією на угруповання прибережних низовин, дельтових і заплавних рівнин і схилів річкових долин слаборельєфних місцевостей та появою нових екологічних ніш при змінах домінування типів ландшафту. Рослинний покрив міжгірського басейну Північного Кавказу з флювіально-озерними природними середовищами, де просторовий розподіл ландшафтів формувався під впливом змін місцевого базису ерозії, контрольованого орогенічнми процесами, характеризувався катенарною диференціацією на рослинні угруповання озерних узбереж, дельтово-заплавних долин і схилів річкових долин схилових місцевостей із збільшеним видовим багатством рослин як прояв екотонного ефекту та появою нових екологічних ніш у результаті перекриття ніш. Часові інтервали макрофлористичних зон скорельовані з етапами розвитку рослинного покриву, які розрізняються прогресивними або регресивними фітоценотичними змінами та фітоценогенетичними змінами рослинних угруповань, спричиненими факторами екосистемного рівня. Аналіз пізньопенсильванського рослинного покриву в кожному часовому інтервалі п'яти макрофлористичних зон Донецького басейну та Північного Кавказу свідчить, що різні ландшафтні та екологічні умови в різних тектоно-седиментаційних басейнах визначали різні типи диференціації рослинного покриву, динаміку екологічних ніш і різноманітні фітоценотичні процеси. Динаміка екологічних ніш і фітоценотичні процеси рослинних угруповань в умовах різних типів диференціації рослинного покриву контролювали флористичний склад угруповань, що відображається у стратиграфічних діапазонах ключових і характерних таксонів макрофлористичних зон.

РАННЬОКРЕЙДОВІ (АЛЬБ) ВІДКЛАДИ, ІДЕНТИФІКОВАНІ ЗА ПАЛІНОЛОГІЄЮ, У ПІДОШВІ СВЕРДЛОВИНИ ПРАДНІПРОВСЬКА-2, ШЕЛЬФ ЧОРНОГО МОРЯ, УКРАЇНА

Л.М. Якушин — 2026-03-26

Свердловина Прадніпровська-2 розташована в межах українського сектору північно-західного шельфу Чорного моря. З метою встановлення відносного геологічного віку вибійної частини розрізу (інтервал глибин 2370–2375 м), що має ключове значення для регіональної стратиграфії мезозою цього регіону, виконано палінологічні дослідження кернового матеріалу, які включали фотофіксацію, таксономічну ідентифікацію та стратиграфічну інтерпретацію всіх груп мікрофітофосилій. За допомогою палінологічного аналізу встановлено наявність добре збережених і таксономічно різноманітних комплексів, характерних для прибережно-морських умов осадонакопичення, за участю пилку, спор і диноцист. Виявлення віково-діагностичних таксонів покритонасінних, зокрема Afropollis у поєднанні з численними Clavatipollenites, свідчить про апт-альбський вік. Присутність Asteropollis, перша поява яких приурочена до барему, а максимум поширення – до альбу, обмежує вік відкладів альбом. Наявність Tricolpites maximus і Triorites spp., які розглядаються як маркери раннього альбу, додатково підтверджує таку інтерпретацію. Пилок голонасінних має підпорядковане значення, тоді як спори папоротей і лікофітів формують незначний компонент паліноспектра. Таксономічна структура і співвідношення основних груп пилку та спор демонструють високу подібність до альбських палінологічних комплексів Західної Європи. Отримані палінологічні дані дозволяють датувати вибійну частину свердловини Прадніпровська-2 альбом. Встановлений вік узгоджується з результатами попередніх стратиграфічних досліджень мезозойських відкладів північно-західного шельфу Чорного моря, що були отримані співробітниками Інституту геологічних наук НАН України та ДП «Науканафтогаз» протягом багаторічних комплексних досліджень осадового чохла цього регіону. Отримані результати уточнюють регіональну хроностратиграфічну модель осадового чохла та надають нові дані для розуміння геологічної еволюції цієї внутрішньої зони шельфу впродовж крейдового періоду.

УРАН-СВИНЦЕВИЙ ВІК ЗА ЦИРКОНОМ КРИСТАЛІЧНИХ ПОРІД ІНГУЛЬСЬКОГО МЕГАБЛОКУ

Л.М. Степанюк — 2026-03-26

У геологічній будові Інгульського мегаблоку найбільш поширеними є супракрустальні утворення інгуло-інгулецької серії, по яких розвиваються гранітоїди кропивницького (кіровоградського) та новоукраїнського комплексів. У його східній частині присутні архейські породи аульської та конкської серій, по яких розвиваються плагіогранітоїди, виокремлені в інгулецький мезоархейський комплекс.

Методами оптичної мікроскопії вивчено анатомію кристалів циркону із плагіомігматиту інгулецького комплексу, плагіогнейсу спасівської світи інгуло-інгулецької серії та порфіроподібних гранітів кропивницького (кіровоградського) комплексу. Виконано їх датування уран-свинцевим ізотопним (LA-ICP-MS та SIMS) методом, а також визначено ізотопний склад гафнію в кристалах циркону із плагіомігматиту та порфіроподібного граніту. Вік кристалів циркону із плагіомігматиту, розрахова- ний за відношенням ²⁰⁷Pb/²⁰⁶Pb, варіюється від 3251 ± 16 млн років до 2564 ± 53 млн років. Плагіогнейс спасівської світи голов- ним чином містить кристали циркону архейського віку. Із проаналізованих 15 кристалів вік 13 із них є давнішим за 2,5 млрд років. При цьому практично всі кристали розташовуються на дискордії, яка проходить через дві події – віком 2939 ± 90 млн років та 2103 ± 210 млн років. Порфіроподібні граніти, що розвиваються по породах спасівської світи, сформувалися у па- леопротерозої (2060–2040 млн років тому) впродовж кропивницького (кіровоградського) етапу за рахунок давньої корової речовини. Про це свідчать численні різнорідні релікти (ядра) циркону порід субстрату та ізотопний склад гафнію (εHf від -5,7 до -10,9, модельний вік за моделлю кислої – близько 3000 млн років).

ЛІТОФІЗИЧНА БУДОВА ВІДКЛАДІВ СЕРЕДНЬОГО ДЕВОНУ ПЕРЕДДОБРУДЗЬКОГО ПРОГИНУ В КОНТЕКСТІ ТРИШАРОВОЇ МОДЕЛІ РЕЗЕРВУАРІВ

К.Г. Григорчук — 2026-03-26

У роботі вперше для відкладів середнього девону Переддобрудзького прогину розроблено моделі тришарової літофізичної структури, які показали доволі складну картину просторово-вікового розвитку флюїдотривів і порід-колекторів. Це найвиразніше спостерігається на Східносаратській структурі та фіксується латеральною мінливістю товщин істинних флюїдотривів, колекторських горизонтів, а також виклинюванням або розшаруванням хибних флюїдотривів. У межах структур Ярославська, Саратська та Розівська літофізична будова товщі є більш витриманою й однорідною. Для Східносаратської структури оконтурені склепінні пастки вуглеводнів, які за більшістю продуктивних горизонтів складені не тільки породами-колекторами, але і хибними флюїдотривами, що часто формують основний об’єм резервуара. У ділянці Ярославської структури прогнозується наявність частково тектонічно екранованих пасток (продуктивні горизонти е-1–е-3, g-2–g-4), які становлять інтерес і з огляду на збільшену товщину горизонтів порід-колекторів і порівняно незначний розвиток хибних флюїдотривів. У пачках останніх виявлено локальні або зональні природні резервуари, до складу яких входять сульфатно-карбонатні колектори. Це, а також неоднорідна мозаїчна будова карбонатних колекторів та специфічні властивості «саратської» нафти вимагає спеціальних технологічних підходів при випробуванні свердловин. Натомість останні здійснювалися традиційними методами, що є однією з причин отримання невеликих і нестабільних припливів вуглеводнів. Неврахування літофаціальних і літофізичних особливостей відкладів середнього девону не дозволило застосувати оптимальний режим розкриття пластів та освоєння свердловин і, відповідно, отримати значущі припливи нафти. Крім того, інтервали випробувань зазвичай охоплювали декілька продуктивних горизонтів, ймовірно, з різною пластовою енергією, що могло спричинити взаємоперетікання флюїдів і негативно вплинути на результати нафтопромислових випробувань. Регіональний характер поширення різноманітних ознак нафтогазоносності, ймовірно, фіксує шляхи міграції вуглеводнів на різних етапах катагенезу. У зв’язку з цим у подальшому планується реконструювати історію постдіагенезу, у тому числі і в контексті його впливу на формування хибних флюїдотривів.

ГІДРОГЕОХІМІЧНІ УМОВИ БОРИСЛАВСЬКО-ПОКУТСЬКОГО НАФТОГАЗОНОСНОГО РАЙОНУ В МЕЖАХ КАРПАТСЬКОЇ НАФТОГАЗОНОСНОЇ ПРОВІНЦІЇ, УКРАЇНА

В.Ю. Гарасимчук — 2026-03-26

Метою цього дослідження було вивчення гідрогеохімічних характеристик водоносних горизонтів Бориславсько-Покутського нафтогазоносного району, дослідження ґенези підземних вод та їх впливу на умови формування та збереження вуглеводневих скупчень, а також ідентифікація гідрогеохімічних критеріїв нафтогазоносності. Методологія дослідження спиралася на статистичну та графічну обробку архівних даних і подальшу інтерпретацію отриманих результатів. Також було застосовано палеогідрогеологічний аналіз.

Було встановлено, що основними факторами, що контролюють гідрогеохімічні параметри водоносних горизонтів у цьому районі, є палеогідрогеологічна еволюція та ступінь гідрогеологічної ізоляції. Тривалий та інтенсивний динамо-елізійний розвиток, складчасто-насувна будова, численні диз'юнктивні розломи та наявність соленосних відкладів призвели до формування складної гідрогеохімічної системи, яка не має чіткої зональності.

Генетично більшість вод є седиментогенними залишковими розсолами евапоритових басейнів або розсолами, що утворилися внаслідок вилуговування соленосних моласових відкладів, а також їх сумішами. На невеликих глибинах зрідка трапляються мінералізовані та солоні води, збагачені гідрокарбонатами та сульфатами. На основі геохімічних показників ці води ідентифікуються як суміші давніх або сучасних інфільтраційних вод із седиментогенними таласогенними водами.

Непрямими гідрогеохімічними критеріями нафтогазоносності Бориславсько-Покутського нафтогазоносного району є такі: висока мінералізація та метаморфізація вод, їх Na-Cl або Ca-Na-Cl склад, збагачення мікроелементами та мікрокомпонентами, а також низька концентрація сульфатів. У сукупності ці ознаки вказують на замкнуту гідродинамічну систему, сприятливу для формування та збереження скупчень вуглеводнів.

РАДІОАКТИВНЕ ЗАБРУДНЕННЯ ПІДЗЕМНИХ ВОД У ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ ЗОНІ ВІДЧУЖЕННЯ: СУЧАСНИЙ СТАН, ДОВГОСТРОКОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ТА АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ МОДЕРНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ

Д.О. Бугай — 2026-03-26

Радіоактивне забруднення підземних вод у Чорнобильській зоні відчуження (ЧЗВ) з перших місяців після аварії на ЧАЕС (травень – квітень 1986 р.), коли були реалізовані масштабні водозахисні заходи, розглядається як важливий шлях перенесення радіоактивності до річкової мережі басейну Прип’яті–Дніпра. У даній роботі узагальнено результати довгострокового моніторингу та наукових досліджень радіоактивного забруднення підземних вод у ЧЗВ з особливою увагою до просторових закономірностей, часових тенденцій та їх значення для вдосконалення системи моніторингу та стратегій поводження із забрудненими підземними водами.

Аналіз даних моніторингу за період 1989–2024 рр. разом з даними моделювання, огляд яких наведений у статті, показує, що ⁹⁰Sr є основним радіонуклідом, який визначає радіологічні ризики від забруднення підземних вод, причому його концентрації локально досягають 105–106 Бк м⁻³ у районах впливу пунктів захоронення радіоактивних відходів (РАВ) і забруднених водойм. Натомість концентрації ¹³⁷Cs у підземних водах, як правило, є зазвичай нижчими за 100 Бк м⁻³ і значно меншими за норматив для питної води. Довгострокові тенденції свідчать про загальну стабілізацію та поступове зниження концентрацій ⁹⁰Sr у більшості спостережних свердловин протягом останнього десятиліття, що відображає виснаження джерела забруднення та прояв процесів природного самоочищення у підземних водах.

Отримані результати підтверджують доцільність застосування стратегії моніторингу процесів природного самоочищення (Monitored Natural Attenuation – MNA) для поводження із забрудненими підземними водами за умови, що система моніторингу забезпечує надійне підтвердження стабільності ореолів забруднених підземних вод і низьких ризиків для потенційних рецепторів, включаючи р. Прип’ять. Водночас існуюча система моніторингу підземних вод у ЧЗВ має низку обмежень, пов’язаних із конструкцією спостережних свердловин, просторовим покриттям мережі та методами відбору проб. Результати детальних полігонних досліджень свідчать, що на певних гідрогеологічних ділянках можуть формуватися значно вищі концентрації радіонуклідів, які не завжди належним чином фіксуються існуючою мережею моніторингу.

Розглянуто пріоритети модернізації системи моніторингу підземних вод у ЧЗВ, зокрема щодо системного визначення цілей моніторингу, удосконалення конструкції спостережних свердловин і методів відбору проб, інтеграції геохімічних і радіологічних спостережень, а також розроблення оновлених методичних рекомендацій. Модернізація системи моніторингу дозволить забезпечити більш надійну оцінку міграції забруднювачів і створить науково обґрунтовану основу для довгострокового управління радіоактивним забрудненням підземних вод у ЧЗВ.

ДМИТРО ЄЛИСЕЙОВИЧ МАКАРЕНКО – ВІДОМИЙ ПАЛЕОНТОЛОГ-СТРАТИГРАФ УКРАЇНИ, ПОПУЛЯРИЗАТОР ГЕОЛОГІЧНОЇ НАУКИ, ЕНЦИКЛОПЕДИСТ, ІСТОРИК ГЕОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ (ДО 100-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)

О.Д. Веклич — 2026-03-26

Стаття присвячена 100-річчю від дня народження видатного українського вченого, доктора геолого-мінералогічних наук, професора Дмитра Єлисейовича Макаренка (1925–2008). Висвітлено основні етапи його життєвого шляху: від участі у Другій світовій війні до багаторічної плідної праці в Інституті геологічних наук НАН України. Проаналізовано фундаментальний внесок вченого у палеонтологію та біостратиграфію мезо-кайнозою, зокрема опис понад 500 видів викопних молюсків, розробку стратиграфічних схем і створення палеогеографічних карт. Д.Є. Макаренко зробив суттєвий внесок у палеонтологічні дослідження, встановивши понад 40 нових для науки видів молюсків, головоногих, рудистів і брахіопод. Особливу увагу приділено діяльності Д.Є. Макаренка як енциклопедиста й історика науки, який повернув із забуття імена десятків українських геологів, репресованих тоталітарним режимом. Підкреслено актуальність його наукового спадку для виконання сучасних державних науково-дослідних тем. Вчений за життя опублікував понад 1000 робіт, з них понад 350 наукових праць (20 монографій).